За два роки тренувань школярка з Луцька
Софія Неділько стала чемпіонкою світу з кікбоксингу
 Серед моїх знайомих дуже мало професійних спортсменів. А щоб кікбоксерок, та ще й чемпіонок світу – то й поготів. Хто зна, які вони? Балакучі? Серйозні? Про це думаю, коли йду на зустріч із Софією Неділько – шістнадцятирічною лучанкою, яка днями привезла два «золота» з чемпіонату світу з кікбоксингу, що відбувався в Іспанії. Зустрітися домовилися у школі, бо після навчання графік у дівчини настільки щільний, що поговорити навряд чи вдасться.
 Намагаюся вгадати її серед однокласників. Мабуть, вона висока міцна, замашна. Аж ні. Назустріч іде симпатична дівчинка невеликого росту, зовсім не «гроза» класу, як уявляла спочатку. Серед школярів Софія тепер знаменитість, адже дотепер такого спортивного досягнення луцька загальноосвітня школа № 24 ще не мала. Навчається спортсменка в одинадцятому класі зі спеціалізацією «туристична діяльність» (10-11 класи у цій школі поділяються за професійним спрямуванням). Та вочевидь, туризмом Софійці тепер доведеться займатися не як організатор, а саме як турист. За два роки, відколи вона почала займатися кікбоксингом, побувала вже не в одній країні.
  Такому швидкому професійному росту радіє її тренер Андрій Подвальний (володар аж трьох золотих медалей на чемпіонаті світу): «Таких здібних спортсменок я у своїй хоч ще і недовгій тренерській практиці зустрічаю вперше. Зараз маю дві боксерки високого рівня – Софію Неділько і Софію Аврамук. Якби вони обоє поїхали на чемпіонат світу, то впевнений, що обоє привезли б медалі. Але Софійці Аврамук не відкрили візи… Тож за двох боролася інша Софія. Це вже готова спортсменка високого рівня. Те, як вона ставиться до спорту, демонструє не тільки її хорошу фізичну форму, а й неабиякі розумові здібності. У 16 років бути вже у збірних України з кікбоксингу і з боксу – це дуже серйозне досягнення. Вважаю, що я дуже везучий, адже мені відверто поталанило з вихованками!»
Чемпіонами направду не народжуються, а стають завдяки постійній праці. Мама спортсменки Ольга Остапчук розповіла, як Софія весь час шукала себе у спорті: «Починаючи з п’ятого класу, займалася вона і волейболом, і футболом, і велоспортом. У восьмому класі спробувала рукопашний бій, але за кілька місяців це захоплення минуло. А от кікбоксинг, як то кажуть, їй «пішов». Спочатку я була проти, бо вважаю, що це не жіночий вид спорту. Але коли побачила її прагнення до щоденних тренувань, як вона, не зважаючи на втому, займалася і швидко почала показувати хороші результати, моя думка змінилася, і я стала її підтримувати. Спочатку й дивувалася, як вона, лівша, зможе битися, а потім виявилося, що то ніби її козир, адже більшість дівчат-бійців – правші. Звичайно, велика заслуга у її успіхах – це робота тренера Андрія, який знайшов підхід і є для неї авторитетом у цьому виді спорту. Я і вся наша родина пишаємося досягненнями донечки».
Софія абсолютно доросла і свідома у розумінні того, як досягати мети. Якщо перед змаганнями потрібно скинути кілограм-другий, то для неї існує тільки слово «потрібно». Тоді вона запросто сідає на дієту, посилено бігає. А ще стійко переносить травми, які не оминають спортсменів. От і зараз підозрює, що палець на руці у неї таки зламаний, бо тиждень після змагань минув, а він усе болить.
Приємно дивує те, що Софія не сприймає спорт як обов’язок чи примус. Це її свідомий вибір і право на нього вона доводить високими результатами. Минулого року виборола першість з боксу у чемпіонаті України, цього року взяла «бронзу» на чемпіонаті Європи, а на чемпіонаті світу з кікбоксингу – аж два золота (фул-контакт, до 52 кг і лайт-контакт, до 50 кг). Після таких успіхів дівчинці відкрита дорога у професійний спорт. Але робити швидкий вибір на його користь вона поки не поспішає. Їй всього шістнадцять, і часу для перемог попереду ще багато. Вона дуже вдячна батькам, що вже повірили в неї і підтримали у такому виборі. Єдине – просить їх не хвилюватися більше за неї перед кожним боєм.
Зараз Софія посилено готується до ЗНО, насамперед хоче закінчити школу, вступити до вузу. Звісно, обрала спортивний напрямок, мріє у майбутньому працювати тренером. Попри брак часу, займається з репетиторами, адже часта відсутність у школі через змагання вимагає самостійно надолужувати навчальний матеріал. Але загартована спортом дівчина знає, що коли над чимось працюєш, то обов’язково буде результат – і в навчанні, і на ринзі.
Інна Пілюк |